Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" квітня 2015 р. м. Київ К/800/60646/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Сороки М.О.,

секретар судового засідання - Романишин О.Р.,

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_4,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2014року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014року

у справі №826/10084/14

за позовом ОСОБА_5

до Київської міської ради,

треті особи - 1) Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації),

2) Подільська районна у м. Києві державна адміністрація,,

про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2014 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради, яким просила визнати протиправним рішення відповідача «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02.12.2010 року №284/5096 в частині включення до Переліку об'єктів комунальної власності міста Києва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1; скасувати рішення Київської міської ради «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02.12.2010 року №284/5096 в частині включення до Переліку об'єктів комунальної власності міста Києва житлового будинку за вищезазначеною адресою; зобов'язання заборонити Київській міській раді включати до Переліку об'єктів комунальної власності міста Києва житловий будинок за адресою АДРЕСА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2014року у справі №826/10084/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, окружний та апеляційний адміністративні суди виходили з недоведеності позивачем своїх вимог, оскільки в процесі розгляду справи ОСОБА_5 не подано доказів, а також не вказано на конкретні дії, вчинені Київською міською радою, якими порушено її право як співвласника допоміжних приміщень будинку за адресою АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_5 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм статей 355, 369, 382 Цивільного кодексу України, просить вищезазначені рішення судові рішення скасувати, визнати протиправним рішення відповідача «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02.12.2010 року №284/5096 в частині включення до Переліку об'єктів комунальної власності міста Києва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1; скасувати рішення Київської міської ради «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02.12.2010 року №284/5096 в частині включення до Переліку об'єктів комунальної власності міста Києва житлового будинку за вищезазначеною адресою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є співвласником квартири житлового будинку за адресою АДРЕСА_1.

Рішенням Київської міської ради «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02.12.2010 року №284/5096, відповідно до ст. ст. 7, 11 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» (із змінами та доповненнями), на виконання рішення Київської міської ради «Про питання організації управління районами в місті Києві» від 09.09.2010 року № 7/4819, затверджено переліки об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1 - 10 до цього рішення.

Згідно Додатку 7 до вказаного рішення житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 віднесено до об'єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України, власникам квартири дво - або багатоквартирному житловому приміщені належить на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому приміщені.

За приписами частини 2 статті 369 Цивільного кодексу України, розпорядження майном, що є як у спільній сумісній власності та і в спільній частковій власності здійснюється виключно за згодою всіх співвласників.

В рішенні від 02.03.2004 року №4-рп/2004 у справі №1-2/2004 Конституційного суду України зазначив, що допоміжні приміщення, відповідно до п. 2 ст. 10 Закону №2482-XII, стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступників) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями.

Враховуючи наведене вище, судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що прийняття рішення про передачу будинку, який є спільною власністю, у комунальну власність пов'язується зі обов'язковою згодою співмешканців будинку на таку передачу.

В процесі розгляду справи відповідачем не надано доказів отримання від власників квартир житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 згоди на передачу будинку у комунальну власність.

Співвласники вказаного житлового будинку є також співвласниками допоміжних приміщень цього будинку. Тому передаючи до об'єктів права комунальної власності територіальної громади АДРЕСА_1, відповідач порушив право ОСОБА_5 користуватися та розпоряджатися допоміжними приміщеннями.

На підставі цього колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення Київської міської ради «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02.12.2010 року №284/5096, в частині включення до Переліку об'єктів комунальної власності міста Києва вказаного житлового будинку, прийняте з порушенням вимог чинного законодавства.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_5 в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, вимога позивача про зобов'язання заборонити Київській міській раді включати до Переліку об'єктів комунальної власності міста Києва житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд звертає увагу на те, що згідно з вищевказаними нормами права особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція підтверджується і змістом окремих рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішення № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та рішення № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України. Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Права та інтереси осіб, які не є порушеними, не можуть бути предметом розгляду справи в адміністративному суді та вирішуватися на майбутнє.

Тому позовні вимоги, в частині зобов'язання заборонити Київській міській раді включати до Переліку об'єктів комунальної власності міста Києва житловий будинок за адресою АДРЕСА_1, задоволенню не підлягають.

Приймаючи до увагу те, що судами попередніх інстанцій зібрані всі необхідні докази у справі і вони не потребують додаткової перевірки, обставини справи з'ясовані повно та правильно, однак рішення першої та апеляційної інстанції є помилковим, прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає на необхідне скасувати рішення судів та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року у справі №826/10084/14 - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 02.12.2010року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» в частині включення до Переліку об'єктів комунальної власності міста Києва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: